(Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Я дякую Тобі, Спаситель мій,
Ти завжди поруч, всюди був зі мною.
Був час — думок тривожних мала рій,
Сьогодні ж тішусь, Таточку, Тобою!
Це Ти мене любов’ю лікував,
Коли хворіла гоїв мої рани.
Спасибі, Боже, Ти мене втішав
Натхненними і певними словами.
Здавалося: життя лиш почалось,
І тут раптово горе, болі, сльози…
Спасибі, Боже, у Тебе знайшлось
Ласкаве слово. Потішав в тривозі.
Ти чув мої скорботні молитви,
Ти чув! І відповідь прийшла із неба:
«І в горі й в радості Мене хвали!»
О, як щаслива я, що знаю Тебе!
Роки ішли, Бог сили відновляв…
Господь, Ти бачив всі мої бажання.
Ти не лишав ніколи, не лишав.
Дав радість, а були одні зідхання.
Дітей хотіли, але їх — нема…
Ти зглянувся, радію наче Анна!
Тепер в молитві не печаль — хвала,
До Тебе, Батьку, я спішу від рання.
… Троє синів — даруночки Твої,
Тобі їх, Боже, знаєш, присвятила.
Дай мудрості, Господь, в уста мої
І в серце, щоб доріг Твоїх учила.
Ти всюди з ними по житті ходи,
Я їх з сльозима у Тебе просила.
Мій добрий Друже, поблагослови, -
Нехай любов в них проростає й віра.
За ласки, за щедроти, за любов,
Спасибі, Боже! Дякую, Татусю,
Що Ти мене у світі цім знайшов.
В Тобі радію, тільки тим хвалюся.
В житті не легкім сила моя — Ти.
З Тобою добре, у Тобі в безпеці.
Почув Ти, Боже, й допоміг мені,
Хай з уст моїх завжди хвала несеться!
… Коли й до тебе горе надійде,
Мій брате, сестро, є Господь, кріпися!
Бог проведе тебе, Він проведе,
Ти лиш довірся і Йому молися!
Згадай, це Він у Слові обіцяв:
“Забуде мати — Я ж тебе не лишу”.
Чи Він сьогодні уже іншим став?
Ні! Той Самий: “Прийди і Я утішу”.
О, Церкво Божа, наш Господь живий,
Й рука не скоротилась помагати!
Він хоче понести тягар і твій,
Питання в тім: хто хоче довіряти?
Чи не читав ти: “Я з тобою скрізь,
Як йтимеш через води — Я з тобою!
І ріки не затоплять, ні, не бійсь!
Вогонь не спалить, - захищу Собою.
Кого на славу вформував Свою,
Тих обіцяю на руках носити.
О, Церкво, пам’ятай, що я живу,
Й не змучуюсь Своїм добро творити!
Життя Своє за тебе положив,
Немає більшої, ніж в цім любові!”
Бог все для щастя вічного зробив,
Іди під захист пролитої крові!!!
Комментарий автора: (Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Детки, в школу собирайтесь - zaharur Этот "злой" стишок, своего рода пародия на известный стишок Модзалевского, саркастически бросает вызов современной системе образования, которая усердно лишает ребёнка Детства и приспосабливает его сознание для успешной интеграции в общество счастливого потребителя. Вместо развития сердца и возрастания в познании Творца, вместо открытия ребёнку неразрывной связи между духовным и материальным миром, она пичкает до омертвения ум ребёнка огромными пакетами информации с пикантным добавлением (для прикрытия своей наготы) псевдодуховных фиговых листочков (в виде всяких "Основ религии и светской этики")
Стихотворение было навеяно, в числе прочего, "Учеником" Уильяма Блейка:
УЧЕНИК
Приятно выйти на лужок
Рассветною порой -
Трубит охотничий рожок,
И жаворонок со мной
Щебечет озорной.
А в школу не хочу идти -
И мне там не с руки,
Где под надзором взаперти
В узилище тоски
Корпят ученики.
О сколько дней я загубил,
Войдя в постылый класс!
Над книгами лишался сил,
Но знаний не запас -
Они мне не указ!
Поет ли птица или нет
Из спутанных тенет?
Как детям быть, когда Запрет
Их крылышки сомнет
И радости убьет?
Отец и мать! Коль вешний цвет
Обронит лепестки,
Коль не увидят яркий свет
Нежнейшие ростки
Под пологом тоски, -
To что созреет меж ветвей
На дереве таком?
И пору юности своей
Помянем ли добром
Глухим осенним днем?
---
